ЗНЕСАМОВИ́ТІЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до знесамови́тіти. Темна кров ударила Сагайді в обличчя. Знесамовитілий, наблизився він до бійця впритул і, ледве стримуючись, виговорив: — Я наказую! (Гончар, III, 1959, 142).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 684.