ЗНЕЧЕ́СТИТИ, е́щу, е́стиш, док., перех., рідко. Те саме, що збезче́стити. [Тарас (ледве чутно, але від того ще сильніше):] Біда. Нещастя, люди.. Знечестив, убив людину пан (Голов., Драми, 1958, 108).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 660.