ЗНОБИ́ТИ, блю́, би́ш; мн. знобля́ть; недок., перех., розм.
1. рідко. Піддавати дії холоду; простуджувати. — Нащо ж йому у сирій землі лежати, ніжечки знобити (Григ., Вибр., 1959, 127).
2. безос. Викликати дріж, лихоманити.
◊ Ні зноби́ть, ні грі́є кому, безос.— зовсім байдуже, ніскільки не турбує. Грицько всміхнувся…— Ну, що тобі до того [як люди живуть між собою], Чіпко? скажи мені, бога ради… Адже тобі від того ні знобить, ні гріє… (Мирний, І, 1949, 274).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 670.