ЗНОРОВИ́ТИСЯ, влю́ся, ви́шся; мн. зноровля́ться; док. Виявити норов, затятися. Часом дитина зноровиться, не знати з якої причини, й ані рушить з місця (Март., Тв., 1954, 297); Коли кінь зноровиться, необхідно спокійно зупинити його, дати постояти, заспокоюючи голосом (Конярство, 1957, 22).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 670.