ЗНУДЬГУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, док., розм.
1. Стомитися, змучитися від нудьги. На гірке життя уродився я, Не зазнав і раз щастя змолоду; Знудьгувалася вся душа моя Серед вічної стужі-холоду (Граб., І, 1959, 375); — Здрастуй, Зоро! Чи ти пізнаєш мене? — удавано ніжно промовила вона до Зори.— Я так знудьгувалася без тебе! (Мокр., Острів.., 1961, 76).
2. без додатка і за ким — чим, рідше по кому — чому. Відчути тугу, скучити за ким-, чим-небудь. Діти міцно обіймали батька за шию.— Знудьгувалися? — усміхнувся, ніжно пригортаючи дітей до себе (Бойч., Молодість, 1949, 3); — Я знудьгувався за поезією, а ви відкрили для мене новий світ… (Збан., Сеспель, 1961, 75).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 673.