ЗНІ́ЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ЗНІ́ТИТИСЯ, зні́чуся, зні́тишся, док.
1. Згинаючись, пригинаючись, зіщулюватися, скорчуватися. Лукія знічувалась, втягала голову в плечі і тоді була дуже подібна до малої пташки, яка самітно й скорботно сидить на перекладинці в клітці (Донч., III, 1956, 65); Він уже знітився, скулився, щоби повзти поміж корчі малиннику, що в тім місці притикали до стіни будинку (Фр., VII, 1951, 127); Йому стало враз тоскно, він увесь внутрішньо знітився і щиро шкодував, що не послухався матері (Багмут, Опов., 1959, 22); * Образно. Вечір настав швидко. На селище впала тінь навколишніх лісів, і воно притихло й знітилось у своїх нужденних халупках (Кол., На фронті.., 1959, 192).
2. перен. Відчувати збентеження, ніяковіти від чого-небудь. Солуха, знічуючись від гадючої посмішки отця Миколая, налив йому келех (Стельмах, І, 1962, 335); Навіть при місяці помітно було, як кров залила Марині лице. Знітилась дуже. Не мовивши слова, крутнулась і побігла в намет (Головко, І, 1957, 454).
3. тільки 3 ос., рідко. Зменшуючись, ослаблюючись, зникати, припинятися. Зблідли, знітились язички полум’я в багатті (Коз., Зол. грамота, 1939, 82).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 669.