ЗОВУ́ЧИЙ, а, е, поет., рідко. Стос. до зову. — За віру, молодці! За віру і народ! — пролунав зовучий поклик (Кач., II, 1958, 440); — Натура його [моря] зрадлива, зовуча й сувора (Ю. Янов., II, 1958, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 677.