ЗОЗУ́ЛЕНЬКА, и, ж.
1. Пестл. до зозу́ля. І вдень, і ввечері там соловей співав, і пташки пурхали, зозуленька кувала (Гл., Вибр., 1951, 125); * У порівн. В Путивлі граді вранці-рано Співає, плаче Ярославна, Як та зозуленька кує, Словами жалю додає (Шевч., II, 1963, 387).
2. нар.-поет. Пестливе звертання до дівчини, жінки. — Ні, бабусенько, ні, зозуленько, він прийде, не забариться… (Вовчок, І, 1955, 155).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 678.