ЗОЗУЛИ́ЦЯ, і, ж., розм., рідко. Те саме, що зозу́ля. Та кувала зозулиця, Ой, на моїм то́ку: Чи чули, ви, люди добрі, Дев’ятого року? (Укр.. думи.., 1955, 235); Зозулиця кує у гаю (Шпорта, Вибр., 1958, 466); * У порівн. Відчинила [неня] двері — і упала синові на груди. Зозулицею заголосила (Хотк., II, 1966, 109).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 678.