ЗОЛИ́ТИ, золю́, зо́лиш, недок., перех.
1. Парити білизну, заливши її спеціально для цього приготовленим розчином золи (у 2 знач.). [Риндичка:] В понеділок ваша сусіда, ..Гапка підщипана, та золила сорочки у жлукті (Кроп., І, 1958, 502); За зиму прання поназбиралося чимало, і Орися з матір’ю золили його в жлукті цілий ранок (Тют., Вир, 1960, 126).
2. перен., розм. Пробирати, лаяти кого-небудь; докоряти комусь. — Куди ж се вона? — Піде другу невістку золити. Мене оце точила, а то ще по другу пішла (Мирний, III, 1954, 73).
◊ Золи́ти го́лову кому — те саме, що Го́лову гри́зти (див. голова́). Безумовно, важко підліткові було справлятись з роботою і на полі і вдома. Та вже й тим незрівнянно стало краще, що не допікав ніхто зверху, не золив голови (Крот., Сини.., 1948, 33).
3. спец. Обробляти шкіру спеціальним розчином для видалення шерсті.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 679.