ЗОЛОТОВЕ́РХИЙ, а, е, поет. Який має позолочений верх, позолочену баню і т. ін. Далеко за озером в тумані біліють високі стіни, а за стінами піднімається здоровий золотоверхий палац (Н.-Лев., III, 1956, 290); Надвечір.. побачили нарешті облите сонцем золотоверхе місто на святих наддніпровських горах (Гончар, II, 1959, 145).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 682.