ЗОРУ́ДУВАТИ, ую, уєш, док., розм.
1. перех. Зробити, поладнати що-небудь. Зорудувавши все, я побігла на двірець залізниці (Фр., IV, 1950, 366); Ніхто краще за нього не зможе сієї справи зорудувати (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 166).
2. неперех., з ким — чим. Справитися з ким-, чим-небудь. Ну, чи можна ж із таким чоловіком зорудувати? Пустився берега зовсім (Барв., Опов.., 1902, 284).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 688.