ЗОСТАВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ЗОСТА́ВИТИ, влю, виш; мн. зоста́влять; док., перех., рідко.
1. Вирушаючи звідкись або кудись, не брати з собою, залишати на місці кого-, що-небудь. — Не кидай, Пархіме, нічого; не зоставляй, забирай усе: ти за сі ласощі гроші платив (Кв.-Осн., II, 1956, 477); Виходячи з села і сподіваючись на хазяйську одежу, вона свою новішу зоставила дома (Мирний, III, 1954, 81); Зоставив дома сім’ю велику — не знаю, чим і живуть (Гончар, II, 1959, 159); // на кого. Вирушаючи кудись, залишати кого-, що-небудь під чиїмось доглядом. Комісар хутко прийняв рішення. Трьох важко поранених ми зоставляли в танку — на піклування товариша К. (Ю. Янов., І, 1954, 55); Положили на віз чимале барильце й горілки, та й поїхали з косарями всі до душі, зоставивши хату на діда, щоб назирав (Барв., Опов.., 1902, 145).
2. Залишати, віддавати у чиє-небудь користування. Старші брати, взявши собі дещо з батьківського добра на пам’ятку про батька, зоставили Харитонові, як найменшому в сім’ї.., усе нерухоме добро й господарство (Н.-Лев., III, 1956, 12); Хведір.. чув від хлопців, як його батька громада зневажила, зоставивши землю за Пріською (Мирний, III, 1954, 55); // Передавати у спадщину, заповідати. Князь прогайнував усю батьківщину, зоставив їй [дочці] тільки будинок невеличкий у місті (Вовчок, І, 1955, 258); — До чого ж бездарний царат: навіть путящої карти Сиваша нам не зоставив (Гончар, II, 1959, 397).
◊ Зоставля́ти (зоста́вити) в спа́док (в наща́док) — те саме, що Залиша́ти (залиши́ти) в спа́дщину (у спа́док) (див. залиша́ти). [Демко:] Один змалку працює, у праці і помира, і дітям в нащадок зоставля одну тільки гірку працю… (Кроп., II, 1958, 191).
3. Бути причиною появи, виникнення чого-небудь; спричиняти щось. Він лупить жінку.., голомшить і дітей, ..за вину і без вини зоставляє синці на маленькому тілі (Коцюб., І, 1955, 439); Ярошенко побіг, зоставивши після себе кров, розбризкану на сухому грудді, на білій, повитій по стеблах, березці (Гончар, Людина.., 1960, 94); // Виклика́ти певні почуття, думки і т. ін. Драма — цікаво написана, легко читається… а проте зоставляє якесь чудне враження (Мирний, V, 1955, 423); Тепер вони розуміли, яке було життя без просвітку, але пам’ять зоставила їм відчуття далекої юності, краплю щастя в морі ночі (Ю. Янов., II, 1954, 118).
4. Відкладати, зберігати щось для кого-, чого-небудь. Де випросить [Оксана] чого з’їсти, а де й нічого не дадуть, то й голодувала часто, зоставляючи дитині і послідню крихту (Кв.-Осн., II, 1956, 458); Тоня діловито наливає з бідона води, зоставляє трохи, щоб і собі напитись (Гончар, Тронка, 1963, 34); Її лаяли на всі боки й другими способами допікали. То кухарка Параска окропу не зоставить голову змити, то дід відра не достягне, як вона у колодязь упустить (Григ., Вибр., 1959, 101); // Призначати для чого-небудь. Він таки найняв п’ятнадцять десятин поля. П’ять уже зорав на зяб, останні зоставив на ярину, баштан і огородину (Мирний, IV, 1955, 213); // Не віддавати, тримати у себе. — Якщо Вам ся п’єса не конче потрібна, то дозвольте мені ще на який час зоставити її у себе… (Л. Укр., III, 1952, 583).
◊ Зоставля́ти (зоста́вити) на насі́ння див. насі́ння; Зоставля́ти (зоста́вити) на сльо́зи див. сльоза́; Не зоста́вити ні кри́шки, ні по́кришки кому — нічого не залишити кому-небудь. [Гаркуша:] Сутяжники загарбали всю мою худобу і не зоставили мені ні кришки, ні покришки (Стор., І, 1957, 299).
5. Пропонувати кому-небудь затриматися десь, примушувати кого-небудь не покидати якогось місця, посади і т. ін. На що ж йому й зоставляти мене у себе? на що казати: зостаньтесь, я з вами маю побалакати?.. (Мирний, V, 1955, 170); — Тільки й чули,— кажуть,— що дуже твого Семенка катували, а таки зоставив панич при собі його (Вовчок, І, 1955, 35); // з інфін. Просити, примушувати затриматися з певною метою. Було Хвеська одна і в поле ходить, а свого Хвеська, неначе хлоп’ятко, зоставляла двору стерегти (Стор., І, 1957, 36); Усякий раз вони його зоставляли у себе обідати (Кв.-Осн., II, 1956, 55).
6. Іти, вирушати звідки-небудь, покидати якесь місце. Ой не страшні тому, браття, глибокії рани, Хто у бою свою почесть і життя забуває, ..Золотий батьківський престол зоставляє (Мирний, V, 1955, 266); // Залишати кого-небудь без своєї уваги, турбот, любові і т. ін. — Отець мій буде розбирати моє хотіння …він не зоставить покірної дочки… (Кв.-Осн., II, 1956, 359); // тільки док. Залишити сиротами (дітей). Стьопа знає, що сестру Валентини Григорівни розстріляли фашисти і вона зоставила по собі такого ж, як і Стьопа, сироту Володю (Кучер, Дорога.., 1958, 24).
7. Зберігати, не знищувати, залишати недоторканним. Всі запорожці голили собі голови і зоставляли тільки повище лоба одну чуприну (Стор., І, 1957, 265); [Явдоха:] Задумали спродувати усю худобу, хоч би корову рябушечку зоставили (Кроп., II, 1958, 474); // також з інфін. Залишати у попередньому стані, положенні. Який вжиток чи пожиток Матиме людина 3 того плуга, що бур’яну Не видере в полі, А зоставить з корінцями Рости на роздоллі? (Граб., І, 1959, 522); Розвеселившись, гості гуртом стали упрошувати Данька, щоб не впирався, щоб не зоставив Мокрину вік сидіти в дівках… (Гончар, Таврія, 1952, 13).
◊ Зоставля́ти (зоста́вити) на дру́гий рік — не переводити в наступний клас (учня, ученицю).
8. тільки док., ким. Зробити яким-, ким-, чим-небудь, спричинити певний стан. Є й такі, що вимагають щирості не скажи для того тільки, щоб зоставити повік нещасливими ймовірних!.. (Вовчок, І, 1955, 214); [Іван:] Скільки, брат, не думай, а прийдеться помирать; так хіба не однаково: чи дома вмерти, чи на війні? А то горе, як калікою на весь вік зоставлять… (Кроп., І, 1958, 112).
◊ Зоставля́ти (зоста́вити) на боба́х див. біб.
9. без чого. Не давати, позбавляти чого-небудь. — Гріх, кажу, вам буде, як на старості літ зоставите мене без шматка хліба й осоромите мою сиву голову!.. (Вас., І, 1959, 144); Їм здавалося, що Цимбал діє занадто мляво, помірковано, що за своїми балачками він усе тут прогавить, зоставить їх без роботи (Гончар, І, 1959, 39).
10. із часткою н е, тільки док. Використати до кінця, повністю. Дяки і гості пообідали… чи то пак, ..кісточки пересмоктали; а що напитків, так і крапелини не зоставили (Кв.-Осн., II, 1956, 485); // Позбавитись чого-небудь, знищити когось, щось повністю. Москалі приложилися бух! бух! бу-ух.. Ні душечки не зоставили ворогів (Мирний, І, 1949, 232); Старанно зав’язавши галстук, Каргат вичистив піджак, не зоставивши на ньому жодної порошинки (Шовк., Інженери, 1956, 6).
◊ І кі́стки живо́ї не зоста́вити див. кі́стка; Не зоставля́ти (не зоста́вити) ка́меня на ка́мені див. ка́мінь.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 693.