ЗО́СТАРУ, присл., рідко. Через старість. [Максим:] Бачите, я іноді зостару таке плету, що й сам докупи не зберу (Кроп., І, 1958, 393).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 694.