ЗРА́ННЯ, присл. Те саме, що зра́нку. Привіз в місто мужик сіно, Продав його зрання, Купив собі добру миску Драглів на снідання (Рудан., Тв., 1956, 114); Північ синя й невблаганна, як осіннє небо зрання, як прозорі тихі води лісових німих озер (Забіла, Поезії, 1963, 79); Орав же я зрання до полудня, доки не прийшла до серденька туга (Чуб., V, 1874, 157); Велелюдний ярмарок шумів біля них зрання й до вечора (Гончар, Таврія, 1952, 107).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 700.