Що oзначає слово - "зронити"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ЗРОНИ́ТИ, зроню́, зро́ниш, док., перех., поет.

1. Не втримати, ненавмисне впустити. Понад берегом ходила, В море перстень той зронила (Порв., Казка.., 1958, 50).

Зрони́ти сльозу́ (сльози́нку) — упустити сльозу; заплакати. Де кохана зронила сльозинку, Там гадюки тепер завелись (Л. Укр., IV, 1954, 98); Коли б Лукія давно не розучилась плакати, вона, цю пісню слухаючи, зронила б сльозу (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 324).

2. перен. Втратити (листя, пелюстки і т. ін.). Не перед добром високе древо Зеленеє листя зронило (Мирний, IV, 1955, 272); Пелюстки зронивши в ноги, Ждуть у зав’язі вони [дерева] Благодатної вологи з рук дозрілої весни (Рильський, III, 1961, 181).

3. перен. Сказати, промовити коротко (перев. після мовчання). — Не все втрачено,— легенько зронила дівчина (Вол., Місячне срібло, 1961, 135); Той, що бренькав на балалайці, лобатий з мрійними очима юнак, безнадійно зронив: — От якби хоч паршивенький струмент (Речм., Весн. грози, 1961, 131).

Зрони́ти сло́во — сказати, промовити. Ой зронив тоді старий Святослав З уст своїх золоте слово (Мирний, V, 1955, 270); Не зрони́ти ні (ані́, й) сло́ва (слове́чка, зву́ка) — не промовити жодного слова, змовчати. Так і дійшли вони до цегельні мовчки, не зронивши більше ні слова (Перв., Материн.. хліб, 1960, 151).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 714.