ЗРУЙНО́ВАНИЙ, а. е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до зруйнува́ти. Хоч не зруйнована — руїна ся будова, З усіх кутків тут пустка вигляда (Л. Укр., І, 1951, 71); Понівечені устої зруйнованих вибухами дніпровських мостів підносились над повіддю потворними голими кістяками (Довж., І, 1958, 324); Багате господарство було зруйноване. Не стало в радгоспі ні приміщень, ні худоби (Оров., Зел. повінь, 1961, 5); // зруйно́вано, безос. присудк. сл. Мінами зрита лежить дорога, Дім наш зруйновано вщент війною (Забашта, Вибр., 1958, 25).
2. у знач. прикм. Який зруйнувався. * Образно. Чимось кам’яним, громохким привалювала та обида його душу, засипала й хоронила її під уламками зруйнованих надій (Руд., Остання шабля, 1959, 198).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 717.