ЗУ́БИК, а, ч. Зменш.-пестл. до зуб 1. Цілу ніч кволився, квиснув Лаврик,— ще один зубик прорізувався (Вирган, В розп. літа, 1959, 254); В малого сина Ріжуться зубки (Гірник, Сонце.., 1958, 160).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 726.