ЗУБО́ЖІТИ, ію, ієш, док.
1. Стати вбогим; збідніти. — Зубожіли [брат і його сім’я] так, що часом і хліба позичають (Вовчок, І, 1955, 18); [Вустя:] Як зубожіли ми,— всі від нас відцуралися: то було і двері не зачиняються, а тепер і на вулиці обминають… (Стар., Вибр., 1959, 264); — Два роки тому налетіла на нас сарана. Зубожів аул (Тулуб, Людолови, І, 1957, 391).
2. перен. Стати менш змістовним, неглибоким, духовно збідненим. Анатоль внутрішньо зубожів (Кач., II, 1958, 374); Ідеологічна боротьба — це не війна, а форма боротьби, яка найбільш гідна людини,— це боротьба думок, умів. Заперечувати проти неї може тільки той, хто ідейно зубожів, хто неспроможний висунути принципи, за якими могли б піти маси (Ком. Укр., 9, 1963, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 727.