ЗУБЦЮВА́ТИЙ, а, е. Те саме, що зубча́стий. Сонце вже наближалося до далекої зубцюватої смуги лісу (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 584).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 728.