ЗУБЧА́ТИЙ, а, е. Те саме, що зубча́стий. Подовгуватий вершок каменя був зубчатий і полупаний (Фр., VIII, 1952, 226); Спершись ліктями на зубчатий паркан, стоїть Яцуба (Гончар, Тронка, 1963, 93).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 728.