ЗУМКОТІ́ТИ, ти́ть, недок. Видавати одноманітні високі звуки при польоті; дзижчати (про комах). Мухи зумкотіли (Стеф., І, 1949, 44); // Швидким рухом, польотом утворювати такі звуки. Кулі тонко зумкотіли над її головою (Гончар, II, 1954, 39).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 729.