ЗУМІ́ТИ, ію, ієш, док., перев. з інфін. Виявити здатність, уміння, виявитися спроможним зробити що-небудь; змогти. — От за наших часів — ми грали так, що тепер навряд чи зуміють так грати (Н.-Лев., III, 1956, 40); — Мирослава присягла, що буде твоєю, і Мирослава зуміє додержати присяги (Фр., VI, 1951, 33); Чого не вмів — навчись, зумій, до діла взявсь, то вже не стій (Дор., Три богатирі, 1959, 42); Її охопила тривога, але вона зуміла приховати її в собі (Галан, Гори.., 1956, 86); Вулиця в Ізюмі. Дуже змінилась вона за ці роки.. Більшість садиб уже так-сяк забудовані. Хто як зумів (Головко, І, 1957, 460).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 729.