ЗУХВА́ЛЬСТВО, а, с. Те саме, що зухва́лість. [Покликач:] Названий Парвусом найгіршу кару зухвальством заробив — його живцем спечуть на дзиглику залізнім (Л. Укр., II, 1951, 537); Горять [очі] молодечою запальністю і якимсь одчайдушним веселим зухвальством (Шиян, Баланда, 1957, 7); [Ватутін:] На такий маневр німці не підуть, на таке зухвальство здатні тільки ми з вами (Дмит., Драм. тв., 1958, 121).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 735.