ЗЧАРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех., розм. Те саме, що зачарува́ти. Скривдили бідного сироту вороженьки лихії, бодай їм долі не було. Дання якесь дали парубкові, зчарували, а тепер знущаються! (Коцюб., І, 1955, 25); — Пам’ятаю, як у гаю Ти своїм чудовим співом Зчарував усю громаду (Л. Укр., І, 1951, 371); Артисти ми — сьогодні в клубі грою Зчаруєм наших друзів-глядачів, А завтра там, на луках, за горою Почуєте за трактором наш спів (Ус., Листя.., 1956, 34).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 737.