ЗЯ́БЛИК, а, ч. Лісовий співочий птах родини в’юркових, який має рожево-червоне забарвлення на боках і черевці, білі смуги на крилах, коричневі груди. По всьому лісу лунає весняний спів зябликів та вівсянок (Дмит., Наречена, 1959, 24); Зяблик славив піснею весну, життя, не звертаючи ні на кого уваги. Коричнево-грудий, сам рожевий, з тонкою білою мережкою на крилах, він весь ніби сяяв на сонці і гучно славив весну (Коп., Як вони.., 1961, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 742.