ЗІВ’Я́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до зів’я́лити. Сплакані і зів’ялені горем, стоять в узголов’ях домовин сім’ї полеглих (Мельн., Коли кров.., 1960, 25); // у знач. прикм. Дівчинка зарюмсала, підшморгуючи своїм сухим, як зів’ялена морковинка, носом (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 138).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 570.