ЗІВО́К, вка, ч., розм.
1. Те саме, що позіха́ння.
2. перен. Недогляд, промах. Тільки тепер Ігор побачив свою фатальну помилку. Навіть не помилку, а просто зівок (Багмут, Щасл. день.., 1951, 103).
◊ Да́ти зівка́ — через неуважність, розгубленість тощо не помітити чого-небудь, пропустити нагоду, зручний випадок і т. ін.; прогавити. [Меланія Григорівна:] От і дав зівка старий! Зовсім парова мельниця [млин] була наша, а тепер не наша… Поскупивсь (Кроп., IV, 1959, 193).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 570.