ЗІЗНА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. зізнава́тися, зізна́тися 1. Найулюбленішим поетом [Яна] Неруди, за його власним зізнанням, був Шандор Петефі (Рильський, III, 1956, 316); — Ви ж її любите, редакторе! — А ви її кохаєте, Сев! — Коли б вона була тут і чула наші зізнання! (Ю. Янов., II, 1958, 52).
2. юр. Повідомлення якихось даних, свідчення про кого-, що-небудь під час допитів або на суді, викладене усно чи письмово. Я мусив дати писане зізнання про те, відки я родом, і що писав, і про те, що я до таємних товариств не належав (Сам., II, 1958, 403); — Що це? — запитав військовий юрист Величко, слухаючи зізнання підсудного у військовому трибуналі (Довж., І, 1958, 281).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 573.