ЗІСПО́ДУ, рідко ЗСПО́ДУ, присл.
1. З нижнього боку, знизу. Юра розплющив очі і хотів сісти на ліжку. Але саме в цю мить щось немов ударило в Юрине ліжко зісподу (Смолич, II, 1958, 25); Листки [оману високого] великі, зісподу сіроповстисті, нерівнозубчасті (Лікар. рослини.., 1958, 66); // Зсередини. Він дістав засмальцьований шкіряний кисет, ..вийняв зісподу жмуток вати (Чаб., Балкан. весна, 1960, 9); // З-під кого-, чого-небудь. Зчепившись в одну щільну купу, старшина і писар ворушились у снігу, сопли, кректали, вивертався зісподу то один, то другий (Вас., І, 1959, 129).
2. У нижній частині чого-небудь; унизу. [Юрко:] Як же ви розберете мій документ? [1-й гребець:] Там є печаті: одна зверху, друга зісподу (Кроп., III, 1959, 93); Накладем стіжок зсподу широкий (Чуб., III, 1874, 465).
3. У напрямку знизу вгору. Зісподу холодочком віє, а згори теплом гріє (Мирний, III, 1954, 242); Вже потім далася вона [поземка] узнаки — Злетівши угору, рвонувши зісподу (Перв., II, 1958, 398).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 578.