ЗІТНУ́ТИЙ1 , а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до зітну́ти1. * У порівн. По висоті над бойовими порядками піхоти звисають ракети і в’януть, падаючи, як зітнуте сліпуче волоття (Гончар, III, 1959, 49).
ЗІ́ТНУТИЙ2, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до зітну́ти2. Їй і досі ввижається оскал зітнутих в смертельній муці зубів батька (Речм., Весн. грози, 1961, 69).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 579.