ЗІЩУ́ЛЮВАТИ і ЗЩУ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗІЩУ́ЛИТИ і ЗЩУ́ЛИТИ, лю, лиш, док., перех.
1. Стулюючи повіки, прикривати (око, очі). Троша зіщулив одне око й підморгнув до Ладі (Панч, Гарні хлопці, 1959, 32).
2. Стискати, морщити (губи). Цариця побожна закотила під лоба очі, зіщулила губи, зітхнула (Кочура, Зол. грамота, 1960, 165).
3. Притискати до голови, прищулювати (вуха) (про тварин). Коні здригнулись, зіщулили вуха і нетерпляче затупцювали на місці (Панч, Вибр., 1947, 370).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 580.