КАБА́КА, и, ж., заст. Нюхальний тютюн. Доставши з халяв, хто ріжок з кабакою,— та нюхають та чхають; а хто люльку.. смокче (Кв.-Осн., II, 1956, 199).
◊ Каба́ки вте́рти (да́ти) кому — покарати, побити когось. — Не кваптесь лиш: ще на славу Втру я вам кабаки (Г.-Арт., Байки.., 1958, 73).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 63.