КАБАНЮ́ГА, и, ч. Збільш. до каба́н. Годований кабанюга; * У порівн. Закліпав [Демид] до владики білими щетинкуватими віями, як ображений на неуважного скотаря товстенний кабанюга (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 283).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 63.