КАВАЛЕ́РСЬКИЙ, а, е. Прикм. до кавале́р. А в кого сім’ї нема, той шукає кавалерського товариства і стрічає новий рік у пиварні, в каварні [кав’ярні] (Фр., VII, 1951, 344); Чіпкою рукою Потьомкін зірвав з грудей Долгорукого кавалерські відзнаки й жбурнув їх на підлогу (Добр., Очак. розмир, 1965, 323); // Власт. кавалерові (у 1 знач.). — Сісти зо мною на фіакра — значить.. і заплатити за мене, бо не дозволить же вам ваш кавалерський гонор їхати на мій кошт (Хотк., І, 1966, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 66.