КАВУ́Н, а́, ч.
1. Баштанна сланка рослина з великими їстівними плодами. По грядках кавуни стелять своє огудиння (Коцюб., III, 1956, 45); Кавуни — досить тепловимоглива культура (Овоч., 1956, 319).
2. Круглий соковитий плід цієї рослини з солодкою червоною серединою. Родючий баштан жовтіє динями, зеленіє кавунами (Вовчок, І, 1955, 309); Достиглі кавуни мають суху плодоніжку, блискучу кору з чітким на ній візерунком (Укр. страви, 1957, 208); * У порівн. Його голова, голена й кругла, немов кавун, здіймалась над усіма (Коцюб., II, 1955, 153).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 67.