КАВУНЯ́ЧИЙ, а, е. Те саме, що кавуно́вий. Серед пасіки десь взялася кавуняча огудина (Н.-Лев., II, 1956, 262); Найбільше Ліну вразили не стародавні біломар-мурові колони та капітелі, а кавуняче насіння, що з еллінських часів збереглося в глиняних амфорах і свідчило, що й елліни розводили баштани (Гончар, Тронка, 1963, 170).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 67.