КАГАНЕ́ЦЬ, нця́, ч.
1. Невеличкий світильник, що складається з гнота та посуду, у який наливається олія, лій чи гас. В хаті каганець ледве-ледве світив (Вовчок, І, 1955, 267); Тихо, наче гніт у каганці, зотлівало його старе життя (Мирний, IV, 1955, 30); На припічку тріскотів лойовий каганець (Сміл., Крила, 1954, 51).
◊ Аж каганці́ в оча́х засвіти́лися — те саме, що Аж і́скри з оче́й поси́палися (див. і́скра).
2. заст., жарт. Велика чарка. Будем пить з каганця та й чарочки до денця (Номис, 1864, № 11507).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 67.