КАЗА́НЧИК, а, ч. Зменш. до казано́к. Клунки з прив’язаним до них казанчиком, що лежали осторонь на пісочку,.. свідчили, що то подорожні (Коцюб., І, 1955, 137).
◊ Каза́нчик ва́рить — те саме, що Казано́к ва́рить (див. вари́ти). Казанчик на його шиї ще варить! (Ю. Янов., II, 1954, 50).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 70.