КАЗНА́, и́, ж., заст.
1. Державна скарбниця. Заможнішого вибрали зборщиком [збирачем], щоб податки збирав та носив у казну (Мирний, IV, 1955, 214); Блокада в першу чергу вдарила по інтересах купецтва і по казні (Кочура, Зол. грамота, 1960, 63).
2. розм. Гроші. Та одчиняй скрині, скрині дубовії, Та бери казни сім сот і чотири (Чуб., V, 1874, 955); То затуляв [Данько], то знов розтуляв картуза, щоб переконатися, що казна його на місці (Гончар, Таврія, 1952, 70).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 72.