КАЛАМУ́ТИТИСЯ, иться, недок.
1. Ставати мутним, нечистим, утрачати прозорість. Вода при березі починала каламутитись і жовкнути (Коцюб., І, 1955, 391); Помітно, як насувається вечір. Каламутиться небо, дужчає вітер, зривається завірюха (Гончар, Партиз. іскра, 1958, 58).
2. перен., розм. Бути неспокійним; бентежитися, хвилюватися. У голові станового думки каламутилися (Мирний, II, 1954, 197); Він уже не пам’ятав ні прикрощів, ні сварок, якими зранку каламутилася його душа (Жур., До них іде.., 1952, 42).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 74.