КАЛАТА́ЙЛО, а, с., рідко. Те саме, що калата́ло. Десь далеко в гаю стукало калатайло на шиї ватажка вола (Н.-Лев., І, 1956, 155); Нічний, мабуть, махнув рукою: дзвінке дерев’яне калатайло, не зважене в руці, безладно простукотіло (Дн. Чайка, Тв., 1960, 88).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 75.