КАЛА́Ч, а́, ч. Білий хліб особливої форми, випечений із крученого й переплетеного тіста. Хочеш їсти калачі — не сиди на печі (Укр.. присл.., 1955, 81); Пекарня і справді чудова: тут.. буханці, вергуни, калачі, пампухи, балабушки (Вовчок, VI, 1956, 283); Пішла й тітка Мотрона глянути до печі: чи присмагли калачі (Кач., II, 1958, 12).
◊ Калаче́м не замани́ти див. зама́нювати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 75.