КАЛА́ЧИКИ, ів, мн.
1. Багаторічна рослина родини мальвових із рожевими або червоними квітками. Воли,.. де не вздрять калачики або ромен і усякий бур’янець, то там і пасуться… (Кв.-Осн., II, 1956, 172); Від економії залишилось непривітне згарище, а хутко й воно заросло лободою та густими калачиками (Мик., II, 1957, 174).
2. Хатні квіти; герань. У багатьох вікнах цвітуть калачики (Шиян, Вибр., 1947, 22); На високих зелених столиках квіти — тут і калачики, і айстри, і колючі химерні кактуси (Донч., IV, 1957, 374).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 76.