КАЛІ́ЦТВО, а, с. Тілесне пошкодження, що призводить до втрати працездатності; покалічення. На мить Андрієві ніздрі вхопили знайомий запах олії, пари, сухого жару вогняної печі — і перед ним встало його робоче життя, його каліцтво (Коцюб., II, 1955, 90); Уявляв собі, як.. Марія обережно ступає по м’яких килимах, боячись не там стати, не там сісти, як вона ховає протез, щоб не видно було її каліцтва (Ткач, Жди.., 1959, 64); Війна, як кожна війна, тягла за собою пожежі, хвороби, каліцтва й смерть (Вільде, Сестри.., 1958, 117).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 78.