КАМІ́ННЯ, я, с. Збірн. до ка́мінь 2, 6. Разом з піском хвиля викидала з дна моря на берег каміння (Коцюб., І, 1955, 391); Ідучи вулицею, Іван спотикався об каміння (Чорн., Визвол. земля, 1959, 30); Увіходить Йоганна, розкішно вбрана: .. на пальцях скілька перснів з дорогим камінням (Л. Укр., III, 1952, 177); Коштовне каміння.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 83.