КАП1, КАП-КА́П, виг.
1. Звуконаслідування, що означає звук капання; крап, крап-крап.
2. Уживається як присудок за знач. ка́пати 1, 3. Його сльози тілько кап-кап у воду (Фр., IV, 1950, 72); А вже весна. Не ота, коли зі стріх передзвоном — кап-кап, кап-кап, кап-кап… А пізніша (М. Ол., Чуєш.., 1959, 56).
КАП2, у, ч. Потовщення, наріст на стовбурі, гілці або корені дерева, що виникає внаслідок місцевого розростання тканин.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 91 - 92.