КАПЕЛЮ́Х, а, ч.
1. Жіночий або чоловічий головний убір із фетру, соломи тощо; бриль. [Голохвостий:] Я почеплю їй на голову.. капелюха з білими стрічками (Н.-Лев., II, 1956, 500); Целя.. в білім солом’янім капелюсі з широкими крисами.. спішила на пошту (Фр., II, 1950, 306); На голові в нього був чорний капелюх з зеленим пером (Смолич, II, 1958, 8).
Зніма́ти (зня́ти) капелю́х див. зніма́ти.
2. розм., рідко. Те саме, що капелю́ха. На голові його був масивний довгошерстий капелюх (Ряб., Золототисячник, 1948, 25).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 92.