КАПУ́Т, невідм., ч., розм. Загибель, кінець. Хоч би там не знати що, а вона [щука] мусить одному з них сьогодні зробити капут! (Фр., III, 1950, 335); Чим ми [футболісти] жили морально? Лише сподіванками на те, що загарбникам буде капут (Ю. Янов., II, 1954, 22); // у знач. присудк. сл. І хоч тяжко, але бачить, Що йому ось-ось капут (Укр.. думи.., 1955, 509); Він [фашист) підняв руки вгору, крикнув «Гітлер капут!» (Смолич, Після війни, 1947, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 98.