КАР, КАР-КА́Р, виг. Звуконаслідування, що означає крик ворони. Ворона сидить на дубі. І каркає, каркає: — Кар!.. (Нех., Ми живемо.., 1960, 44).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 99.